Системи масового відеоспостереження в мегаполісах: за і проти

Влада багатьох країн скористалися пандемією SARS-CoV-2, щоб відчутно посилити і вдосконалити шпигування за людьми – таку заяву зробили аналітики із Міжнародного Центру Карнегі. У звіті було представлено багато показників – від неправомірного збору особистих даних до контролю за покупками та активностями в мережі Інтернет. Але були у звіті Центру Карнегі і пункти, що безпосередньо стосуються нашої галузі – відеоспостереження. Зокрема там зазначалося про різке зростання кількості вуличних камер відеоспостереження в містах. Чи це справді так, в яких країнах камер відеоконтролю найбільше, і служать вони на користь суспільству чи ні – про все це поговоримо в статті.

Перша велика хвиля впровадження систем відеоспостереження на вулицях мегаполісів почалася ще в 2015-му році. І почалася вона з країн Азії. На 2015-й рік у великих містах Китаю, Південної Кореї, Японії, в Тайвані і Сінгапурі десятки тисяч відеокамер

• відстежували рух на вулицях,
• контролювали дорожній рух
• боролися зі злочинністю та спостерігали за правопорушеннями.

Саме такі три базові задачі офіційно ставилися перед цифровим стеженням за громадянами в публічних місцях. З початком пандемії додалася ще одна задача – контроль за дистанціонуванням, носінням масок та загальна протидія поширенню вірусу.

З 2018-19-го років країни західної цивілізації теж активно впроваджують централізовані муніципальні програми вуличного відеоспостереження. Як правило, ці програми мали назву «Розумне місто», «Безпечне місто» або подібні. Запрацювали вони і в містах України та Росії. Приміром, в Одесі в 2018-му році міський «Центр інтегрованої системи відеоспостереження та відеоаналітики» виявив на вулицях 2054 одиниць ЛИШЕ ПРИВАТНИХ камер відеонагляду. У самого Центру муніципальних камер налічувалося не менше. А, наприклад, московська статистика ще більш вражаюча – починаючи із 2017-го мерія щороку вводила в дію від 7-ми до 9-тисяч нових камер відеоспостереження. Так що на 2019-й рік число всіх вуличних камер відеонагляду досягло рекордних 200 тисяч одиниць. І це при тому, що Москва знаходиться лише на 30-му місці серед світових мегаполісів в рейтингу кількості відеокамер на квадратний метр території міста.

Скажімо в Лондоні вже діє понад 600 тисяч відеокамер, а в Шанхаї і Пекіні їх кількість давно перевалила за 1 мільйон одиниць.

У десятку найбільш обладнаних відеокамерами міст світу ввійшли переважно китайські мегаполіси:

• в Чунцині на кожну тисячу жителів приходиться по 168 вуличних камер спостереження;
• в Шеньчжені – 159 камер;
• в Шанхаї – 114;
• в Лондоні – 68 відеокамер (5-е місце в рейтингу)
• в Атланті (США) – лише 16 камер (10-е місце в списку).

Ще в 2017 році журналіст ВВС Джон Садворд влаштував тест вуличним камерам спостереження в китайському місті Гуйан. Він дозволив внести своє фото в об’єднану базу даних міського відеоспостереження, і спробував «загубитися в місті». Камери відеонагляду легко знайшли його, сигнал з розпізнавання обличчя прийшов на найближчий поліцейський пост, і поліцейські підійшли до Джона Сатворда всього за…7(!!!!) хвилин від початку експерименту.

Тут ми виходимо на ще один важливий аспект масових систем вуличного спостереження – на аналітичну функцію розпізнавання облич. По суті йдеться вже не про збір статистики, а про пряму ідентифікацію конкретної людини. І про стеження за нею. Для чого це потрібно?

Влада Китаю визначила перелік причин:

• насамперед це профілактика дрібних правопорушень та превентивне виявлення загроз – людина вже не викине сміття безкарно в недозволеному місці; і не перейде вулицю на червоне світло;
• гарантування фізичної безпеки людей та охорони певного периметру;
• управління дорожнім рухом та контроль за пішохідними потоками;
• інша причина – те, що прийнято називати «позитивною ідентифікацією» – багато супермаркетів у Шанхаї та Пекіні вже дозволяють проводити оплату шляхом ідентифікації людини через розпізнавання обличчя і списання коштів із персоналізованого рахунку особи;
• розпізнавання людей із клінічними симптомами хвороби (саме так – деякі моделі ІР-відеокамер здатні навіть температуру тіла людини заміряти безконтактно);
• ну і головна причина (основний аргумент прихильників функції розпізнавання облич) – розшук злісних злочинців, які знаходяться у розшуку. І система справді працює – за офіційною статистикою лише в Москві за новорічні свята 2021-го року камери в автоматичному режимі ідентифікували 32-х небезпечних злочинців, яких вдалося заарештувати.

В Китаї навіть запроваджено «Програму створення системи соціальної довіри» – і камери відеоспостереження відіграють тут ключову роль. Суть проста – кожна людина має свій рейтинг, і чим він вищий, тим більше пільг такій особі надає суспільство і держава. А рейтинг залежить від балів – їх можна заробити дотримуючись законів (виконувати ПДР, вчасно приходити на роботу і т.п.). а втратити бали можна порушуючи закон чи втрачаючи моральний облік (приміром не прибравши за своєю собакою на вулиці). Зайве нагадувати – що весь необхідний для рейтингу матеріал надають переважно вуличні камери спостереження. До речі – за низькі рейтинги передбачені різноманітні штрафи і покарання – приміром людина не матиме можливість купити комфортний квиток в купейний вагон поїзда, а змушена буде їхати лише в плацкарті.

Звісно, що масове розпізнавання облич викликало жваву дискусію в суспільстві. Противники масових систем відеоспостереження повважали вуличні камери прямим втручанням у свій особистісний простір – на їхню думку ні держава, ні тим більше корпорації чи приватні особи не мають права знімати і ідентифікувати людину, яка не порушила закон. Саме тому масове розпізнавання облич офіційно заборонено в деяких мегаполісах, таких як Сан-Франциско.

Тому кожному суспільству доведеться дискутувати з приводу засилля вуличного відеоспостереження і доходити до компромісів: як законодавчих, так моральних та етичних.

Бо насправді технології тотального (статистичного) стеження – вже об’єктивно стали нашою реальністю, і шляху назад немає: камер на вулицях буде все більше, і вони ставатимуть дедалі розумнішими. Приміром, за прогнозом аналітиків міжнародної консалтингової компанії ABI Research до 2025-го року в містах буде встановлено понад 350 мільйонів ІР-відеокамер із чіпами Штучного Інтелекту.

Питання в іншому –

• в регламентах зберігання та використання записаних баз даних – чи будуть записи використовуватися безпосередньо (в режимі реального часу), чи навпаки – вони потраплятимуть в архів (у хмарне сховище). Бо одна справа ловити правопорушника підчас крадіжки, і цілком інша – наприклад масова фіксація покупців конкретного магазину з метою підбору для них оптимальних зразків товару у майбутньому; чи будуть записи вчасно стерті із носіїв, чи не буде записаний матеріал систематизуватися в індивідуальні досьє – якими маршрутами людина ходить, де має місця зустрічей, з ким зустрічається, тощо;
• в можливостях доступу до баз даних – буде записаний матеріал доступний лише конкретним власникам відеокамер (самі лише власники конкретної компанії матимуть доступ до перегляду відео з фіксацією ситуації на невеличкому шматку вулиці біля входу в офіс), чи ці дані будуть потрапляти в автоматичному режимі ще й до архівів державних чи корпоративних структур;
• та у вразливості самої системі і в можливостях зловмисників украсти інформацію та використати її на шкоду іншим людям.