Чи впливає масове запровадження систем відеоспостереження на психіку людей?

Однією із найпоширеніших теорій світової змови безсумнівно є боязнь пересічних людей перед тотальним відео-контролем їхнього життя. Ця теорія навіть має власну назву – «Велике Око», «Великий Брат (росіян. «Большой Брат» – наприклад «Большой Брат следит за тобой»). Ця інтерпретація змови списана із антиутопічного роману Оруела – і там дійсно був персонаж «Великий Брат», або «Старший Брат», портрети якого висіли на кожному кроці. І від його всепроникаючого погляду не міг сховатися жоден житель міфічної країни «Океанії». Цей образ став синонімом тоталітарної політичної системи, яка повністю контролює життя безправних громадян. Донедавна «Великий Брат» був лише вдалою літературною гіперболою, але за останні роки з’явилися масові і усюдисущі системи відеоспостереження. І одразу ж з’явився і рух опору: вразливі люди почали громити відеокамери навіть у власних під’їздах, які за свої кошти придбав хтось із сусідів, щоб хоч якось контролювати порядок у тому таки під’їзді.

Логіка мислення тут проста:

• людині властивий природний сором – камера підглядає в тій ситуації, в якій людина може виглядати в непривабливому світлі;
• людина повинна мати свій особистий простір – захищену зону комфорту, в якій особа розслабляється і перебуває в безтурботності – а коли людина знає, що за нею спостерігає об’єктив відеокамери – то це створює психологічні клопоти і тривоги. Бувають випадки, що окремі люди не можуть навіть зосередитися на роботі, якщо знають що в офісі працюють камери відеоспостереження;
• людина відчуває себе вразливою – бо хтось десь там сидячи перед монітором знає про мене все, а я ж не знаю про ту особу нічого. І тому ці два персонажі перебувають в нерівних умовах: перший персонаж вразливий, а інший – захищений. Звісно ж, ніхто не хоче перебувати в ролі жертви.

Тому висновок простий: тотальне стеження за всіма з допомогою відеокамер – це абсолютне зло. І потрібно по можливості уникати потрапляння в об’єктив «Великого Брата», а при нагоді і руйнувати систему тотального стеження.

Так ця теорія світової змови виглядає вельми логічною і правдоподібною. Незалежно від того, кого люди вважають сидячими перед моніторами – умовну тоталітарну державу, міжнародні корпорації, чи навіть «Світовий уряд» та банальних рептилоїдів.

Але чи буває простий, чи точніше, спрощений висновок правильним? Звісно ж ні.

• Найперше знищимо кілька міфів:
  • не існує тотального стеження за усіма, навіть якщо пересічна людина на вулиці великого міста в середньому потрапляє в робочу зону відеокамери кожні 6-7 хвилин (статистика по Китаю).
    • Відеоспостереження вельми дорога і головне дуже енергозатратна річ – якби все відео, записане всіма діючими відеокамерами зберігалося без знищення, то всі сервери і навіть «хмарні сховища» заповнилися б за кілька місяців. І настав би колапс системи. Тому власники кожної системи відеоспостереження постійно знищують старі записи, щоб на звільнене місце записати нові. В середньому відео з вуличних камер спостереження зберігається в архіві від кількох тижнів до кількох місяців.
  • Крім того відеоспостереження
    • по-перше дуже вибіркова річ – тобто для стеження за якоюсь конкретною особою мають бути вельми серйозні підстави, і санкції дає лише представник уповноважених державних правоохоронних структур.
    • І по-друге шлях від прийняття цього рішення до реального стеження вельми довгий і клопіткий. Людину потрібно «упіймати» в кадр якоїсь відеокамери – «розпізнати» її обличчя через спеціальну інтелектуальну функцію відеоаналітики – внести розпізнане обличчя в необхідні електронні бази даних – і чекати, поки дана людина повторно з’явиться перед якоюсь із камер спостереження (і не перед будь-якою камерою – а лише перед тією яка має закладену функцію «розпізнавання облич»). Тому, звісно ж, системи стеження з допомогою відеокамер діють переважно пост-фактум: тобто переважно служать для перегляду «історії» людини, а не для стеження за нею в режимі реального часу.

  І підкреслимо повторно – одночасно стежити можна лише за невеликою кількістю осіб, і то лиш із санкцій держави.

І нарешті головну – що думають про впровадження масових систем відеоспостереження науковці, точніше психологи. Адже дуже часто в ЗМІ мусується думка, що «тотальне стеження» згубно впливає на психіку людей, робить їх нервовими, тривожними і хворобливими. Насправді – рівно навпаки.

Учені різних країн за останні роки провели масу соціальних експериментів, які показали що коли людина знає що за нею спостерігає відеокамера – вона інстинктивно починає поводитися набагато шляхетніше і людяніше, ніж в тих ситуаціях, уколи за нею ніхто не спостерігає. І це не новина – ще далеко до винайдення відеокамер люди, вірячи що за ними постійно спостерігає бог, здійснювали менше поганих вчинків, ніж коли про це забували. Тому середньовічні іконописці малювали ікони так, щоб був ефект, ніби очі фігури на картинці «дивляться» на конкретну людину, в якому би місці в храмі вона не перебувала. І саме тому наші предки закривали ікони в хаті рушником, перш ніж почати якесь непотребство – так святі цього «не побачать».

Рівно це саме ми можемо спостерігати і зараз – люди перестають красти на робочому місці, якщо в офісі є камери, персонал дбайливіше ставиться до відвідувачів під об’єктивами камер (особливо це проявилося в готельному бізнесі – де персонал, перебуваючи в номері без присутності гостей, дозволяв собі і дрібні крадіжки, і псування речей і інші неподобства – встановлені камери це виправили).

І ще один базовий висновок – ряд експериментів показав, що люди під об’єктивами відеокамер починають вести себе краще, моральніше не лише з метою уникнення покарання (боячись кари Господньої – як це було в випадку релігії), а й із цілком прагматичних причин – бути винагородженими за старанність. Так в офісах із встановленими відеокамерами співробітники, за статистикою, витрачають на обідню перерву на цілих 15 хвилин менше, ніж в тих компаніях, де камер немає.

Тож, як це не дивно звучить – чим більше буде відеокамер – тим люди будуть людяніші і моральніші.